У випадку, коли РНК ВІЛ продовжує визначатись в плазмі після 16–20 тижнів від початку терапії, проводять спостереження за розвитком хвороби в динаміці і розглядають можливість зміни схеми лікування

У випадку, коли РНК ВІЛ продовжує визначатись в плазмі після 16–20 тижнів від початку терапії, проводять спостереження за розвитком хвороби в динаміці і розглядають можливість зміни схеми лікування.
Визначення рівня вірусного навантаження з метою моніторингу ефективності АРВ терапії проводять кожні 6 місяців. Дослідження проводяться в періоди клінічної стабільності щодо опортуністичних інфекцій та не менш ніж через 4 тижні після щеплення чи випадкових (інтеркурентних) інфекцій з використанням однієї лабораторії та технології.


^ Фактори, що впливають на зростання рівня вірусного навантаження:

  1. Прогресія хвороби.

  2. Невдача антиретровірусної терапії внаслідок неадекватної ефективності препаратів; неадекватного рівня вмісту, засвоєння препаратів в організмі; недотримання режиму лікування; формування резистентних штамів вірусу.

  3. Наявність активних опортуністичних і випадкових (інтеркурентних) інфекцій.

4. Щеплення, в цьому випадку збільшення вірусного навантаження незначне і коливається від 2 до 4 тижнів.


Хибно низьке вірусне навантаження спостерігається при:

  1. Інфікованості ВІЛ-2.

2. Одночасному інфікуванні ВІЛ-1 та ВІЛ-2.

3. Використанні тест-системи “Amplicor HIV-1 Monitor Test версія 1.0” для інфікованих не-В субтипами ВІЛ-1.

  1. Порушенні правил забору крові (використання як антикоагулянту гепарину).

  2. Некоректному зберіганні та транспортуванні зразка крові або плазми.


^ 3.3. ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ДО АНТИРЕТРОВІРУСНИХ
ПРЕПАРАТІВ


Однією з найважливіших причин неефективності антиретровірусної терапії є виникнення резистентності ВІЛ, яке проявляється у спроможності вірусу активно репродукуватися в присутності застосованих препаратів. У пацієнтів, які отримують антиретровірусну терапію, розповсюдженість  1 крупної мутації становить приблизно 50 %. Частота такої мутації у пацієнтів, які не отримують терапію, становить 5 – 20 %. Аналіз на резистентність є важливим компонентом лікування ВІЛ-інфекції.

^ Тестування на наявність резистентності до антиретровірусних препаратів проводиться на центральному рівні, в референс лабораторії або науково-дослідному закладі.

ВООЗ рекомендує країнам, які планують застосування програм антиретровірусної терапії, одночасно застосовувати систему контрольного нагляду за резистентністю ВІЛ. Це дозволить виявляти потенційну резистентність до лікарських засобів на рівні популяції і, таким чином, своєчасно змінювати рекомендовані схеми лікування.

Лікарська резистентність проявляється:


Показання щодо визначення резистентності

Аналіз на резистентність до АРТ препаратів проводять у пацієнтів з хронічною ВІЛ-інфекцією у випадках, якщо:

Тестування не рекомендовано:


Лікарська резистентність може носити генотиповий і фенотиповий характер. Генотипова резистентність характеризується появою в геномі вірусу мутацій – точкових або множинних, що зумовлює фенотипову резистентність. Фенотипова резистентність характеризується можливістю репродукції вірусу в присутності АРВ препарату, така зміна чутливості виявляється in vitro (в культурі лімфоїдних клітин).

Резистентним вважається штам, у якого чутливість до АРВ препаратів знижена в 4 рази в порівнянні з диким штамом ВІЛ.


Методи визначення резистентності.

Генотипові тести: аналіз генотипу виявляє мутації, що пов'язані з фенотиповою стійкістю (резистентністю). Генотиповий тест засновано на аналізі мутацій у генах, які кодують ферменти вірусу: зворотну транскриптазу і протеазу. Такі тести значно відрізняються від фенотипових по вартості, кількості мутацій, що виявляються, простоті і точності результатів.

Переваги тесту:

Недоліки тесту:

Фенотипові тести: фенотиповий аналіз виявляє спроможність ВІЛ до реплікації при різних концентраціях препаратів, що тестуються. Тест вимірює чутливість до окремих препаратів, але не до їх комбінацій. Реплікацію ВІЛ враховують при різних концентраціях препарату, результат виражають в одиницях IC (inhibitory concentration) і порівнюють з еталонним штамом вірусу. Співвідношення величин IC еталонного штаму і вірусів, що тестувались, називають ступенем резистентності. Тест схожий з традиційними тестами in vitro на антимікробну чутливість.

Переваги тесту:

Недоліки тесту:

Віртуальний фенотип: моделювання фенотипу штаму, який тестується, на основі аналізу генотипу. Паттерн мутацій тестованого штаму порівнюється з результатами фенотипового аналізу штамів, що демонструють аналогічні мутації.


Обмеження тестів на виявлення резистентності

  1. Аналіз на стійкість, перш за все, визначає препарати, які необхідно уникати, і з меншою вірогідністю визначає препарати, які можуть бути активні.

  2. Аналіз має проводитись в присутності антиретровірусного препарату, який викликає підозру на розвиток резистентності, оскільки перерва терапії призводить до швидкого розмноження натурального типу вірусу, який починає перебільшувати за чисельністю резистентні штами. Час між припиненням приймання ВААРТ і зміною резистентних штамів на натуральний вірус знаходиться в значних межах, від кількох днів до тижнів у випадку стійкості до 3ТС, від кількох тижнів до місяців у разі стійкості до інгібіторів протеази, і від кількох місяців до декількох років для деяких мутацій стійкості до ННІЗТ і аналогів тимідіну.

^ Загальна рекомендація – аналіз повинен проводитись, коли пацієнт знаходиться на терапії або в межах 2 – 3 тижнів після її відміни.

  1. Викликає труднощі інтерпретація результатів у пацієнтів, які раніше приймали антиретровірусну терапію. Важливим фактором при виборі схеми лікування є попередня історія застосування препаратів.

  2. Рівень вірусного навантаження має бути не менш 1000 копій РНК ВІЛ/мл.

  3. Точність тестів залежить від кількості попередніх схем лікування, які застосовував пацієнт.

^ 3.4. ДІАГНОСТИКА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ


Наявність у дітей материнських антитіл до ВІЛ IgG не дозволяє встановити діагноз за методом ІФА в перші 18 місяців життя.

Для визначення наявності вірусу в організмі дитини, яка була народжена ВІЛ-інфікованою матіррю, використовують метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), спрямований на визначення провірусної ДНК або РНК ВІЛ.

^ Матеріал для дослідження: кров у кількості 5 мл.

Кров відбирається стерильно в спеціальні системи для забору крові (вакутайнери, моновети) з використанням ЕДТА як антикоагулянту. На пробірці позначають дату, час забору крові і ідентифікаційний код пацієнта.

Цільну кров зберігають при температурі +2−8о С не більш 6 годин. Для визначення провірусної ДНК проводять виділення фракції лімфоцитів центрифугуванням в градієнті щільності (фікол−верографін). Для визначення РНК отримують плазму, як було описано вище ( в розділі 3.2.).


Гепарин інгібує ПЛР, тому для забору крові його не використовують (як наслідок − результат реакції може бути хибно негативний).


Полімеразна ланцюгова реакція є надзвичайно чутливим і специфічним методом, який дозволяє виявляти геномні послідовності вірусної РНК або провірусної ДНК. Висока чутливість методу вимагає дотримання певних умов: обов’язково повинні бути три окремі приміщення, відмінна якість тест-систем, кваліфікований персонал.

Необхідне обладнання для проведення ПЛР:

0,5−10 мкл − 2 шт;

5 – 50 мкл − 3 шт;

50−200 мкл − 2 шт;

200−1000 мкл − 2 шт;









Алгоритм тестування на наявність провірусної ДНК ВІЛ.

− при отриманні негативного результату проводять друге визначення провірусної ДНК у віці 6 місяців;

− при отриманні позитивного результату проводять аналіз другого зразка крові в термін не пізніше 2 тижнів.

− при отриманні негативного результату – зняття з обліку;

− при отриманні позитивного результату – підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекція.


Чутливість та специфічність ПЛР-аналізу для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей перших місяців життя становить:

− до 4 тижнів життя – 93 %;

− з 4 до 8 тижнів – 98 %;

− після 4 місяців приблизно 100 %.


При підозрі на антенатальне інфікування для своєчасного початку ВААРТ бажано перше тестування на наявність провірусної ДНК ВІЛ методом ПЛР проводити через 48 годин після народження (забороняється досліджувати пуповинну кров, оскільки вона може бути забруднена кров’ю матері).

− ^ У разі отримання негативного результату для остаточного встановлення діагнозу у двомісячному віці слід повторити аналіз на виявлення провірусної ДНК ВІЛ.

− Отримання позитивного результату дозволяє встановити попередній діагноз ВІЛ-інфекції. Остаточний діагноз ВІЛ-інфекції встановлюється після отримання повторного позитивного результату ПЛР на наявність ДНК ВІЛ, який проводять при дослідженні другого зразка крові.


^ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Наказ МОЗ України від 25.05.2000 р. № 120 «Про удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію /СНІД».

2. А.Г. Рахманова. ВИЧ-инфекция, клиника, лечение // Санкт-Петербург.-2000г.

3. Е.И.Змушко, Е.С.Белозеров. ВИЧ–инфекция // Санкт-Петербург. - 2000г.

4. Г.И. Козинец, В.В.Высоцкий, В.М. Негорелов, А.А. Еровигенков,

В.А. Малов. Кровь и инфекция. // М. Триада – фарм, 2001г.

5.Навчальний посібник з лабораторної діагностики. ВІЛ –інфекції/СНІДу, навчально-методичний посібник для лікарів // Київ. –1999р.

6.А.Г. Рахманова, Е.Е.Воронин, Ю.А.Фомин. ВИЧ–инфекция у детей // Санкт-Петербург, -2003 г.

7.А.Я.Лысенко, М.Х.Туроянов, М.В.Лавдовская, В.М. Подольский. ВИЧ-инфекция и СПИД – ассоциируемые заболевания // М.-1996 г.

8.В.В. Покровский, Т.Н. Ермак, В.В. Беляева, О.Г.Юрин. ВИЧ–инфекция: клиника, диагностика и лечение //М. -2000 г.

9. А.А. Мельник. Референтные значения лабораторных показателей у детей и взрослых //Киев. -2000г.

10. В.С. Камышников. Справочник по клинико-биохимической лабораторной диагностике, том.1,2 // Минск. -2000 г.

11. В.И. Покровский, О.К.Поздив. Медицинская микробиология//М. -1999 г.

12. Ю.П. Финогеев, Ю.В.Лобзин, Ю.А.Виникмен, С.М.Захарченко, Ю.Н. Громыко, А.Н.Усков. Клинико-лабораторная диагностика инфекционных болезней // Санкт- Петербург. –2001г.

13. А.В.Литвинов. Нормы в медицинской практике (справочное пособие) // Москва. -2002 г.

14. Ю.В. Хмелевский, О.К.Усатенко. Основные биохимические контакты человека в норме и при патологии // Киев. - 1987г.

15. Г.И.Назаренко, А.А.Кишкун. Клиническая оценка результатов лабораторных исследований // Москва. - 2002 г.

16. Европейские стандарты диагностики и лечения заболеваний, передаваемых половым путем // Москва: Медицинская литература. -2003 г.

17. М.А. Базарнова. Руководство по клинической лабораторной диагностике, часть 1,2 // Киев. -1982 г.

18. А.М. Базарнова, В.Т. Морозова. Руководство по клинической лабораторной диагностике, ч. 3, Клиническая биохимия // Киев. -1990 г.

19. Н.М. Овчинников, В.Н.Беднова, В.В. Делекторский. Лабораторная диагностика заболеваний, передающихся половым путем//Москва. -1987 г.

20. И.И. Мавров. Конктактные инфекции, передающиеся половым путем// Киев. -1999 г.

21. Иммунологические методы. Перевод с немецкого А.П.Тарасова // Москва. -1987 г.

22. З.С. Баркогон. Геморагические заболевания и синдромы // Москва. -1988 г.

23. В.В. Меншиков. Лабораторные методы исследования в клинике. Справочник//Москва. -1987 г.

24. А.В. Шабров и соавт. Профилактика и лечение оппортунистических инфекций, кандидозов и гельминтозов. Книга 1// Санкт-Петербург-Москва, -2002 г.

25. Дифференциальная лабораторная иммунодиагностика вирусных гепатитов. Методические рекомендации. Министерство обороны Российской Федерации, Главное военно-медицинское управление // Москва. -2002 г.

26. В.М. Бондаренко, Н.М.Грачева, Т.В.Мацулевич. Дисбактериозы кишечника у взрослых // Москва. -2003 г.

27. Т.Я. Свищева. Атлас клеток крови и паразитов человека//Москва – Санкт-Петербург. -2002 г.

28. В.В. Меншиков. Клиническая лабораторная аналитика // Москва. -2002 г.

29. Увеличение масштабов применения антиретровирусной терапии в условиях ограниченных ресурсов: Руководство по применению методов общественного здравоохранения // ВОЗ, - апрель 2002 г.

30. John G.Bartlett, Joel E.Gallant. Medical Management of HIV-infection. – 2003. –p.430.

31. Clinical Management of the HIV-infected Adult. A manual for midlevel clinicians. Originally published September 1993, revised March 2003

32. Guidelines for Performing Single-Platform Absolute CD4+ T-Cell Determinations with CD 45 Gating for Persons Infected with Human Immunodeficiency Virus. Recommendation and Reports: January 31, 2003

33. Пособие по разработке протоколов лечения ВИЧ-инфекции для Украины и других стран Содружества Независимых Государств, штаб-квартира ВОЗ, 5-6 мая 2003 г.


ДОДАТКИ


^ Таблиця 1

Графік та об’єм лабораторних досліджень ВІЛ- інфікованих, які знаходяться на диспансерному нагляді


№ п/п

Лабораторний тест

Тести, необхідні при взітті на диспансерний облік

Періодичність

проведення

тестів при диспансерному нагляді

1.

Загальний аналіз крові

+

1 раз в

4 тижні

2.

Біохімічний аналіз крові

+

1 раз в

4 тижні

3.

Загальний аналіз сечі

+

1 раз в

4 тижні

4.

Дослідження на сифіліс

+

1 раз в 6 міс.

5.

Визначення маркерів гепатиту В і С

+

1 раз в 6 міс.

6.

Дослідження на пневмоцистоз

+

1 раз в 4 тижні

7.

Дослідження на кандиди

+

1 раз в 4 тижні

8.

Тест на

вагітність у жінок

+

при кожному звертанні

9.

СД4+ та вірусне навантаження

+

залежно від стадії ВІЛ-інфекції

10.

Вірусне навантаження

+

за клінічними показниками



Таблиця 2

^ Зміна лабораторних показників залежно від стадії ВІЛ- інфекції (дорослі)


№ п/п

Назва

Норма

І стадія

СНІД- асоційований

комплекс

1.

Гемоглобін

130-164 г/л

зміни незначні

гемоглобінемія

2.

Еритроцити


3,7 – 4,7 г/л

зміни незначні

еритроцитопенія,

анемія

3.

Лейкоцити

4,0-8,8 .10 9 л

зміни незначні

лейкоцитопенія

4.

Нейтрофіли

50-72 %

зміни незначні

нейтропенія

5.

Лімфоцити

19-37 %

зміни незначні

лімфопенія

6.

Моноцити

3-11 %

без змін

без змін

7.

Тромбоцити


180- 320 . 10 9/л


зміни незначні

тромбоцитопенія

без змін

8.

ШОЕ


1- 15мм/ч

1-25 мм/ч

зміни незначні

ШОЕ

збільшене

9.

АЛТ

0,5- 0,7 мккат/л

без змін

без змін.

зміни незначні

10.

АСТ

0,5 -0,75 мккат/л

без змін

збільшене

11.

Білірубін

8,5 -20,5

ммоль/л

без змін

без змін

або збільшені

12.

Сечовина крові

4,2 -8,3

ммоль /л

без змін

без змін

або збільшені

13.

Креатинін

50-115

мкмоль/л

без змін

без змін

або збільшені

14.

Глюкоза крові

3,1 – 6,4 ммоль/л

без змін

без змін

або збільшені

15.

ЛДГ

до 460 МО

без змін

збільшені

16.

Загальний білок










17.

Альбумін










18.

Холестерин










19.

Тригліцериди










20.

СД 4+










21.

Вірусне навантаження












Таблиця 3

1367143095019404.html
1367242802406981.html
1367295565001691.html
1367402134915735.html
1367638950486154.html