Для заказа доставки полной версии работы - Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний...

Вырезано.

^ Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Хоча капітал є важливою складовою предмета бухгалтерського обліку, він уже не визначає і не пояснює змісту бухгалтерського обліку в сучасних умовах. Для управління бізнесом недостатньо інформації лише про кругообіг капіталу. Зростає потреба в інформації про середовище підприємства, потенціал його конкурентів, альтернативні шляхи здійснення операцій тощо.

Тому слід погодитися з В. Палієм, що оборот капіталу є окремим випадком предмета бухгалтерського обліку, а його розширене тлумачення потребує подальшого дослідження [226, с. 56].

Для визначення предмета бухгалтерського обліку необхідно:

1) уникати «наукового антропоморфізму»;

2) чітко розуміти поняття «предмет» в цьому контексті;

3) розмежувати предмети науки та практичної діяльності.

Перша вимога зумовлена тим, що облік невиправдано наділяють людськими якостями. У спеціальній літературі широко застосовують визначення та твердження, що бухгалтерський облік «вивчає», «контролює», «реєструє», «відображає», «накопичує, групує і систематизує» тощо.

З таким підходом не можна погодитись, оскільки бухгалтерський облік – це не жива істота, що має свідомість, а діяльність, яку здійснюють люди, виходячи з власних потреб або потреб суспільства.

Отже, правила та способи цієї діяльності також визначають люди.

Друга вимога спричинена тим, що серед вітчизняних фахівців досить поширене ототожнення понять «предмет» і «об’єкт».

Зокрема В. Сопко вважає, що під об’єктом необхідно розуміти частину цілого, тобто частину предмета, що дасть змогу розібратися в такій складній науці, як бухгалтерський облік [281, с. 19].

З таким підходом не можна погодитися, оскільки предмет відображає певні якості або характеристики об’єкта. Наприклад, усі суспільні науки вивчають один об’єкт – суспільство, але мають різні предмети: історія – процес розвитку суспільства, філологія – мову народу, політична економія – економічні відносини тощо.

У зв’язку з цим, О. Петрук зазначає, що предметом бухгалтерського обліку, як науки, є закономірності розвитку окремих методів, а як виду соціально-економічної діяльності – господарська діяльність окремого підприємства [237, с. 98].

Проти такого поділу категорично виступає Ф. Бутинець [22].

Ключем до істини можна вважати висновок Я. Соколова про те, що предмет бухгалтерського обліку не даний, а заданий йому. Відповідно «бухгалтерський облік – це те, що, згідно з заданими правилами, робить бухгалтер» [273, c. 16].

Предмет бухгалтерського обліку як практичної діяльності задається насамперед нормативними документами, а частково – власником підприємства або уповноваженим ним органом (посадовою особою).

У різні часи в різних країнах на різних підприємствах межі предмета бухгалтерського обліку можуть відрізнятися. Це означає, що предмет бухгалтерського обліку динамічний у часі та просторі. При цьому мінімальні вимоги до бухгалтерського обліку, які визначаються відповідними регуляторними органами, схожі в багатьох країнах, особливо в сучасних умовах посилення процесів гармонізації та конвергенції національних систем обліку. Це створює уявлення, що можна визначити єдиний правильний предмет бухгалтерського обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства [127].

Отже, законодавчо заданим предметом бухгалтерського обліку в Україні на сучасному історичному етапі є фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Поряд з тим підприємство має можливість самостійно розробляти систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Тому, якщо підприємство має потребу в певній інформації додатково до обов’язкового бухгалтерського обліку, воно може створити таку інформаційну систему і дати їй будь-яку назву: «контролінг», «внутрішньогосподарський облік», «управлінський облік».

Ця інформаційна система може існувати в межах загальної системи бухгалтерського обліку або окремо від неї.

Тому, наприклад, у корпораціях США управлінський облік, як правило, є функцією бухгалтерії, а в німецьких компаніях його нерідко реалізує служба контролінгу.

Отже, предмет бухгалтерського обліку в різних країнах може відрізнятись унаслідок відмін у законодавстві, традицій, а на рівні окремих підприємств – унаслідок відмінностей у масштабах діяльності, стратегій, філософії управління тощо. З урахуванням цього загальну конфігурацію предмета бухгалтерського обліку можна зобразити так, як показано на рис. 4.4.

Зони R1 і P1 відображають мінімальні вимоги відповідно до обсягу ретроспективної та перспективної інформації загального призначення.

Ця частина предмета бухгалтерського обліку задається відповідними нормативними документами, зокрема положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(с)БО).

Зона R1 характеризує традиційний предмет бухгалтерського обліку, що відображається шляхом реконструкції фактів господарського життя.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Проте в сучасних умовах дооцінка (крім випадків попередньої уцінки) не визнається доходом підприємства.

Частково недотримання принципу нарахування пов’язане з пріоритетом іншого принципу – обачності. Наприклад, понаднормові витрати та втрати ресурсів не включаються до складу собівартості готової продукції, а визнаються у звіті про фінансові результати в тому звітному періоді, в якому вони були понесені. Це означає, що частина фактичних витрат на виробництво продукції не буде відповідати у часі доходу від реалізації цієї продукції.

Поряд з тим, певні витрати (на рекламу, навчання персоналу, дослідження тощо) є за своїм характером активами, оскільки забезпечують економічні вигоди для підприємства впродовж кількох звітних періодів. Проте на практиці такі витрати звичайно відображають у звіті про фінансові результати в тому періоді, в якому їх було здійснено.

Наведені вище приклади свідчать, що принцип нарахування не завжди застосовується послідовно, і в поєднанні з принципом обачності не забезпечує відповідність доходів і витрат звітного періоду.

Крім того, навіть в умовах застосування принципу нарахування в бухгалтерському обліку окремі звіти складають на основі касового принципу. Насамперед, це стосується звіту про рух грошових коштів, який є важливим компонентом фінансової звітності.

У сучасних умовах принцип нарахування не задовольняє потреб усіх користувачів, оскільки для прийняття управлінських рішень, як правило, розглядають майбутні (або дисконтовані) грошові потоки, а певні показники (точка беззбитковості, прибутковість капіталу тощо) визначають на основі грошових потоків. Крім того, для цілей оподаткування можна застосовувати касовий або змішаний підхід, наприклад, на підставі першої події.

У зв’язку з цим останнім часом учені та практики [366, 394] частіше стали говорити про те, що показники обліку за методом нарахування в кращому випадку застарілі, а в більшості випадків – шкідливі.

З погляду на це, у системі глобального обліку слід застосовувати гнучкий підхід, тобто принцип нарахування та/або касовий принцип.

Принцип нарахування та/або касовий принцип означає, що вибір основи для відображення доходів і витрат в бухгалтерському обліку визначається залежно від призначення вихідної інформації та потреб її користувача.

Превалювання сутності над формою означає, що в бухгалтерському обліку слід відображати реальні економічні наслідки господарських операцій та подій, а не формальні правові норми.

Такий підхід застерігає від абсолютизації юридичного трактування подій та операцій, які відображаються в бухгалтерському обліку, оскільки сутність операцій та інших подій не завжди адекватна тому, що випливає з їхньої юридичної (або встановленої) форми. Наприклад, передавання активу у фінансову оренду не означає перехід права власності на нього від орендодавця до орендаря. Проте на практиці цей актив зараховується на баланс орендаря, оскільки до останнього фактично перейшли всі вигоди та ризики, пов’язані з використанням цього активу.

І навпаки, як правило, реалізація продукції означає перехід права власності до іншої сторони. Однак, якщо угода забезпечує подальше використання продавцем економічних вигод, втілених у проданому активі, відображення цієї операції як реалізації не забезпечить правдивого подання інформації про неї у фінансовій звітності.

Таким чином, принцип превалювання сутності над формою підкреслює, що бухгалтерський облік не є засобом формальної фіксації формальних даних. Його головна мета – правдиво відображати господарську діяльність та надати користувачам реальну картину фінансового стану підприємства. Тому наявність або відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення або невідображення операцій у бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Превалювання сутності над формою недоречне під час підготовки звітності за уніфікованими правилами. Це стосується, насамперед, податкової звітності. В таких випадках застосовують принцип превалювання форми над сутністю.

Отже, в глобальному обліку, залежно від обставин, слід застосовувати принцип превалювання сутності над формою або форми над сутністю.

Принцип превалювання сутності над формою або форми над сутністю означає, що пріоритетність у взаємозв’язку «сутність-форма» залежить від того, якою мірою облікова інформація, наведена у звітності, виступає як доказова база у системі правовідносин.

Принцип історичної (фактичної) собівартості означає, що первісна вартість активів і зобов’язань підприємства складається з фактичних витрат на виробництво або придбання відповідних активів.

На думку Я. Соколова, калькуляція фактично виробленої продукції та/або наданих послуг перетворює оцінювання об’єктів обліку на занадто умовну процедуру [273, c. 485].

Внаслідок цього, як вже було відмічено раніше, для первісної оцінки окремих активів (фінансових активів, біологічних активів тощо) застосовується поточна вартість.

Крім того, історична (фактична) собівартість, як правило, нерелевантна для прийняття управлінських рішень.

Витрати, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, варіанти якого розглядаються сьогодні.

Наприклад, в процесі аналізу можливості заміни старого обладнання новим, вартість придбання старого обладнання не є релевантною, бо кошти вже витрачено. Але вартість нового обладнання та можливий дохід від реалізації (списання) старого обладнання є релевантними, оскільки це стосується майбутніх операцій.

Тому в системі глобального обліку вибір оцінки має залежати від мети та потреб користувача, що можна визначити як принцип релевантності оцінки.

Обачність зумовлена невизначеністю певних подій (наприклад, отримання сумнівних боргів, строку експлуатації основних засобів тощо). У зв’язку з цим під час оцінювання наведеної в звітах інформації слід уникати завищення активів і доходів або заниження витрат і зобов’язань підприємства.

Це означає, що витрати та зобов’язання потрібно відображати в бухгалтерському облікові відразу ж після отримання свідчення про ймовірність виникнення їх, а активи та доходи – лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені. Тому, наприклад, сумнівну дебіторську заборгованість слід списувати на витрати та вираховувати із загальної суми дебіторської заборгованості в тому періоді, коли виникли сумніви щодо можливості її погашення.

Іншими прикладами застосування принципу обачності є оцінювання запасів за найменшою вартістю (первісною вартістю або чистою вартістю реалізації) і зменшення корисності необоротних активів.

Принцип обачності дає змогу уникнути зайвого «оптимізму» під час оцінювання об’єктів бухгалтерського обліку, тобто зменшити ризик суб’єктивності в умовах застосування облікової оцінки.

У західній практиці поряд з терміном «обачність» для опису цього принципу застосовують термін «консерватизм».

С. Тіллі та У. Котонін відзначають, що консерватизм свідчить про ставлення до невизначеності, а його значення варіюється серед фірм, галузей та країн [436].

Застосування принципу обачності призводить до невідповідності витрат і доходів, неповного відображення активів підприємства (зокрема значної частини нематеріальних активів).

На практиці принцип обачності нерідко використовують, як засіб «творчого обліку», зокрема шляхом створення надмірних забезпечень, заниження оцінки активів і доходів або завищення зобов’язань та витрат.

Крім того, цей принцип не прийнятний для цілей оподаткування, оскільки може призвести до «штучного» заниження оподатковуваного прибутку.

В системі управлінського обліку обачність стосується не минулих, а майбутніх подій. Це пов’язано з невизначеністю майбутніх параметрів, що зумовлює ризик відхилення від очікуваних результатів. Тому слід оцінювати ступінь чутливості об’єктів обліку (прибутку, грошових потоків тощо) до ризику.

Принципом глобального обліку має бути не формальна обачність, а чутливість до ризику.

Виходячи з цього, принцип чутливості означає, що відображення у звітності фактичних і потенційних наслідків господарських операцій та подій має спиратися та супроводжуватися оцінюванням їх чутливості до ризиків, пов’язаних з діяльністю підприємства.

Згідно з принципом єдиного грошового вимірника, господарські операції підприємства у його фінансовій звітності узагальнюються в єдиній грошовій одиниці. Цей принцип припускає, що гроші є універсальним вимірником різнорідних об’єктів обліку та забезпечують адекватне оцінювання господарської діяльності підприємства.

Принцип єдиного грошового вимірника ґрунтується на припущенні, що грошова одиниця має стабільну купівельну спроможність. Але в умовах інфляційної економіки виникає потреба коригувати показники звітності з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей.

Підприємства України ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України – гривні. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосовуються натуральні і трудові вимірники.

В умовах посилення конкурентної боротьби зростає потреба в нових системах оцінювання ефективності, що вимагає перегляду ставлення до фінансових показників діяльності.

З цього приводу П. Нівен зазначає, що системи, які ґрунтуються на фінансових показниках, погано пристосовані для виявлення сучасних механізмів (зокрема нематеріальних чинників), що створюють вартість [211, с. Х].

Отже, принципом глобальної системи обліку має бути збалансованість грошових і негрошових вимірників.

Принцип збалансованості грошових і негрошових вимірників означає, що для відображення предмета бухгалтерського обліку на різних рівнях управління і в різних формах звітності слід застосовувати комплекс різноманітних вимірників, які дають змогу сформувати актуальну інформаційну сукупність.

Принцип періодичності передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди з метою складання фінансової звітності.

В Україні звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, а проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Проте цей принцип фактично порушується у разі відображення у звітності подій після дати балансу.

До таких подій належать:

– об’єднання бізнесу або продаж дочірнього підприємства після дати балансу;

– оголошення керівництвом підприємства плану про припинення певної діяльності;

– суттєві придбання активів або класифікація активів як утримуваних для продажу;

– знищення виробничих потужностей унаслідок пожежі після дати балансу;

– оголошення про значну реструктуризацію або про початок її здійснення;

– значні операції з простими акціями та з потенційними простими акціями після дати балансу;

– надзвичайно великі зміни цін на акції або валютних курсів після дати балансу;

– зміни ставок податків або податкового законодавства, які впливають на поточні та відстрочені податкові активи і зобов’язання;

– прийняття значних зобов’язань або непередбачених зобов’язань;

– початок великого судового процесу, що стався винятково внаслідок подій, які відбулися після дати балансу.

Якщо наслідки наведених подій є настільки суттєвими, що можуть вплинути на здатність користувачів фінансових звітів відповідно оцінити звіт та прийняти рішення, то в примітках до фінансових звітів слід розкривати характер подій та оцінку фінансового результату або твердження, що таке оцінювання зробити неможливо.

В цьому випадку у фінансовій звітності, крім інформації про операції звітного періоду, буде наведено інформацію про окремі події наступного звітного періоду.

Крім того, для користувачів фінансової звітності важливішим є своєчасне отримання інформації.

Фінансова звітність не дає змоги оцінювати й аналізувати діяльність окремих підрозділів та оперативно впливати на відхилення від запланованих параметрів. Тому в системі управлінського обліку інформація про діяльність окремих сегментів (підрозділів, районів збуту, виробничих ліній тощо) готується і надається менеджерами за менші проміжки (добу, тиждень, місяць) або в міру потреби у прийнятті рішень.

Але своєчасність не слід пов’язувати з певним періодом.

Потреба в інформації може виникати в процесі здійснення операції або щодо майбутніх операцій. Виходячи з цього, можна зазначити, що ознакою якості звітності є її своєчасність, а не періодичність.

Тому в системі глобального обліку визначальним має бути принцип своєчасності, а не періодичності.

Принцип своєчасності передбачає, що облікова інформація має бути надана користувачеві саме в той час, коли вона потрібна йому.

Принцип послідовності означає незмінність облікової політики підприємства, що є передумовою зіставності показників фінансових звітів за різні звітні періоди.

Тому зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності [127].

Проте принцип послідовності не завжди дотримується у випадку податкової звітності, оскільки зміна податкового законодавства може призвести до незіставності певних показників.

В управлінському обліку цей принцип також не завжди доречний. Як вже було відмічено раніше, зіставлення витрат і вигод для прийняття управлінських рішень залежить, передусім, від їх релевантності.

Тому в системі управлінського обліку принцип послідовності має обмежене застосування.

Принцип повного висвітлення означає, що суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати діяльності підприємства надана користувачам.

Практичне застосування принципу повного висвітлення досягається шляхом розкриття інформації безпосередньо у фінансових звітах та в примітках до них. Але цей принцип не забезпечується лише на основі даних бухгалтерського обліку внаслідок його обмеження ретроспективною інформацією у грошовому вимірнику.

Зокрема поза сферою бухгалтерського обліку залишаються сполучені витрати підприємства-виробника, показники соціального розвитку тощо [199, c. 47].

У зв’язку з цим Я. Соколов зазначає: «Для того щоб дані бухгалтерського обліку могли бути джерелом інформації для прийняття дієвих рішень, вони мають відповідати трьом вимогам: бути достатньо репрезентативними, мати необхідну значущість і давати можливість обчислювати ризики, пов’язані з наслідками ухвалюваних рішень» [273, c. 486].

Поділяючи цю точку зору, вважаємо, що головною причиною нерепрезентативності даних бухгалтерського обліку є те, що його методи зорієнтовані лише на забезпечення суцільного, безперервного і документального відображення фактів господарської діяльності.

По-перше, документи в більшості випадків складаються після здійснення подій господарського життя, а тому облік завжди відстає від реального життя [276, c. 50].

По-друге, суцільний облік більшості елементарних господарських явищ неможливий, а тому доводиться або отримувати дані вибірковим шляхом, або не отримувати їх зовсім [306, с. 51].

Виходячи з того, що більшість господарських явищ мають масовий характер, слід погодитися, що вони можуть бути об’єктом облікового дослідження із застосуванням статистичних методів, зокрема методів вибіркового спостереження.

Це підтверджує досвід застосування спрощених методів калькулювання у Франції, які ґрунтуються на статистичному вивченні співвідношень між собівартістю окремих видів продукції та широко використовуються для розподілу витрат між виробами [284, с. 174 - 175].

Крім того, в управлінському обліку вже широко застосовуються такі кількісні методи, як регресійний аналіз, лінійне програмування тощо.

Тому замість принципу повного висвітлення у системі глобального обліку слід застосовувати принцип репрезентативності.

Принцип репрезентативності означає, що облікова інформація, надана користувачам, має найкращим чином відображати властивості актуальної інформаційної сукупності.

Запропоновані принципи глобального бухгалтерського обліку узагальнені в табл. 4.5.

Виходячи з наведеного, можна констатувати, що суттєвим обмеженням бухгалтерського обліку в Україні є те, що він ґрунтується на загальноприйнятих принципах фінансової звітності. Ці принципи не враховують інтересів усіх користувачів облікової інформації та реалії постіндустріального суспільства.

На думку багатьох фахівців, традиційний бухгалтерський облік не задовольняє сучасних потреб користувачів для прийняття ефективних рішень.


Таблиця 4.5.


1401311622429262.html
1401487460214669.html
1401561768496991.html
1401760533934757.html
1401977715044318.html